Капкан «миротворництва»

«Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, заслуговував бо він на осуд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули, став ховатися та відлучатися, боячися обрізаних. А з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то нащо поган ти примушуєш жити по-юдейському?» (Гал.2:11-14).

Пастор «поза політикою»

Мені надіслали один запис, як український пастор проповідує в США й закликає українських та російських віруючих не ворогувати між собою та не лізти в політику. Він говорить: «Мы живем в непростое время, очень непростое. Я прошу, давайте прекратим споры между русскими и украинцами. Мы как народ Божий, дети Христовы должны друг друга поддерживать. Неизвестно, что завтра может быть в Америке, в России, в Грузии, в Белоруссии. Сегодня, к сожалению, дьявол сделал свою работу… Он продолжает разделять народы, разделять церкви. Мы живем в Украине, и имеем моральное право многое сказать о русских, но мы принципиально не вводим политику в церковь».

Я подзвонив до цього пастора, кажу: невже справді, живучи в Одесі, ти досі не можеш назвати речі своїми іменами? Чоловік став виправдовуватися, потім навіть надіслав мені два записи, зроблені на початку повномасштабного вторгнення, де він дуже ясно, тверезо й справедливо говорить, що Росія напала на Україну, а також радить не дивитися російські телеканали, які продукують пропаганду й брехню. Виходить, що є одна правда, яку він говорить в Україні, і є інша «правда», яку він говорить в Америці…

Чому так? Я не вірю, що там, в американській церкві він говорив це щиро. Напевно, він просто зрозумів, що говорити правду — невигідно. Якщо ти хочеш їздити Америкою, проповідувати в церквах, збирати пожертви, треба знати, як себе поводити. Він прямо мені не сказав, але я думаю, що в тій церкві його попросили не говорити про те, що відбувається в Україні.

Я добре знаю, про що кажу. Є церкви, де тобі або взагалі не дадуть слова, або настановлять, про що можна говорити, а про що — ні. Мені не раз казали: «Будь ласка, без політики». Або: «Не треба згадувати про війну». Бувало, що я просто відповідав: «Ні, я не танцюватиму під вашу дудку», розвертався і йшов. Мене до багатьох церков за кордоном не пускають, у тому числі до українських, тому що люди хочуть чути тільки те, що їм подобається. Цікаво, 20 лютого 2022 року я проповідував в одній церкві в Києві. Мою проповідь забрали з каналу відразу після служіння, тому що я «надто прямо» говорив. А вже через 4 дні почалася велика війна.

Важливо, щоб люди розуміли, що відбувається, щоб правильно молитися. Не можна молитися просто: «Боже, нехай настане мир!» Я чув, як один український пастор молився: «Боже, нехай затихне конфлікт у Східній Європі!» Що абстрактніше, то краще!

Знаю церкву в США, де пастор не дозволяє ходити з українською символікою, мовляв: «У нас тут є росіяни, і це їх дратує!» Увесь світ уже визначився, за кого він, і прапори українські повісив. Тільки церква хоче бути — і нашим, і вашим. Навіть є випадки, коли в ці американські церкви приїжджають люди, які допомагають російській армії. Невже все одно кого підтримувати? Церква повинна мати позицію! Бог каже, що краще вже бути холодним, аніж літеплим.

«Банна» правда

Сьогодні дуже гостро стоїть питання правди. І всім потрібно нарешті визначитися зі своєю позицією. Багато хто лукавить: а де та правда? Але з мого досвіду, людина зазвичай знає, де правда. Коли ви сидите разом у бані, у ресторані, чоловік чітко називає речі своїми іменами — без жодних сумнівів. Але він ніколи цього не скаже зі сцени. Ось ця «банна» правда — вона справжня. Коли людина без одягу й без маски. Я би ще зрозумів, якби цей пастор, якому заборонили згадувати про війну, проповідував тільки про Ісуса Христа. Але ні, він підлаштовується під чужу позицію, прогинається й говорить те, що сподобається слухачам.

«Ми — один народ, це диявол нас розділив!» Слухайте, якщо диявол у всьому винен, то за що Бог взагалі судитиме людей? Якщо ми на Суді не зможемо звинуватити диявола у всіх своїх гріхах, то й сьогодні ми не можемо звинуватити його в злочинах Росії. Диявол спокушає, але кожен спокушується власною пожадливістю. І кожен вибирає для себе відповідну позицію.

Так, Біблія говорить, що блаженні миротворці. Але єдність має на чомусь базуватися. Як можна мати єдність, коли один вважає, що Путін напав на Україну, а інший — що Україна сама винна? Неможливо шукати єдності поза правдою. Єдність можлива лише на основі правди.

Здавалося б — мудра позиція: потрібно вберегти церкву від потрясінь, розділень, суперечок. Але, послухайте, відсутність у пастора позиції — найкоротший шлях до руйнування служіння. Уявіть собі, що пастух прислухається, куди хочуть іти вівці, і йде за ними: «Навіщо дратувати стадо? Треба, щоб усі були задоволені!» Хіба так буває? Пастух веде овець згідно зі своїм баченням, і вони йдуть за ним. Інакше для чого пастух? Біблія попереджає про часи, коли люди будуть вибирати собі вчителів, які б улещували їхній слух. Я думаю, це відбувається приблизно так: є група впливових проросійських людей, і пастор боїться піти проти них. Але тут без відважності ніяк. Ісусові Навину було сказано: будь сильний і відважний. Щоб вийти із занепаду, ввійти в обіцяну землю, потрібна відвага.

Від пастора очікують бачення, це його відповідальність. У 2014 році деякі служителі приїжджали до нас у звільнений Слов’янськ, щоб усе побачити на власні очі, скласти власну думку. Але ж багато інших навіть не спробували щось з'ясувати, просто прийняли пропаганду.

Подивімося тепер на російську церкву. Був час, коли потрібно було казати правду. Але правду не говорили. Говорили те, що подобається владі. Спеціально навчені й призначені єпископи цю політику просували в церкві. Були люди, які не погоджувалися з церковним керівництвом. Я знаю там одного хорошого пастора, українця. Він писав правдиві дописи. Ми мали зробити з ним ефір. Але раптом він відмовився. Каже: «Ти розумієш, єпископ приїжджав, поклопотався, мені прямо в центрі дали землю, будуватиму церкву — це справа мого життя… Я не можу…»

Росія вибрала не говорити правду вголос, і тепер їхніх дітей забирають на фронт, на загарбницьку війну. Сьогодні мужності, щоб протистояти, уже потрібно набагато більше. Але все одно потрібно протистояти. Християнство без протистояння немислиме.

Я можу собі уявити, що дехто щиро вірить, що Росія все правильно робить. Але тоді будьте чесні в цьому. І тоді у вашій церкві лишаться тільки ті, хто теж так думає. Якщо у вас така позиція — щиро висловлюйте її, навчайте. Але яке ж зло, коли людина знає правду, але не говорить її сама й не дозволяє іншим!

Німі пси

Історія з цим пастором — просто приклад, я говорю про саме явище, коли християни ніби відкладають на задній план правду, справедливість, мовляв, це все було в Старому Заповіті, а тепер — тільки любов і благодать. Але ні, слово «правда» в Біблії вживається аж 300 разів (251 раз — у Старому Заповіті і 49 разів — у Новому).

Чому поняття «правда» таке важливе. Згідно зі словником «правда — те, що відповідає дійсності». Друге значення — «це порядок, заснований на справедливості, чесності». То чи повинні ми в наших церквах говорити правду? Правду щодо дійсності, щодо того, що є справедливим і чесним?

«Який сенс брехати, — сказав Вільям Фостер, — якщо того самого результату можна досягнути, ретельно дозуючи правду?» Це те, що зараз відбувається в церквах — ретельно дозується правда, і в результаті виходить брехня. Пів правди — ціла брехня.

Розгляньмо хоча б кілька цитат — про що Біблія наголошує, говорячи про правду? «А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности (правди), немов зорі, навіки віків» (Дан.12:3). Є таке служіння — приводити до правди.

«За справедливістю, лише за справедливістю будеш гнатися, щоб жити й заволодіти Краєм, що Господь, Бог твій, дає тобі» (5М.16:20). «Сійте собі на справедливість, за милістю жніть, оріте собі переліг, бо час навернутись до Господа, ще поки Він прийде і правду лине вам дощем» (Ос.10:12). Ми ж хочемо жити, досягати успіху, ми ж хочемо милості. Але все це неможливо, якщо не гнатися за правдою.

«Так говорить Господь: Бережіть правосуддя й чиніть справедливість, незабаром бо прийде спасіння Моє, і появиться правда Моя» (Іс.56:1). «Хто женеться за праведністю та за милістю, той знаходить життя, справедливість та славу» (Пр.21:21). Хіба в наших церквах буде життя, якщо ми не говоритимемо правди?

Про Ісуса Христа сказано: «Коли знаєте, що Він праведний, то знайте, що всякий, хто чинить справедливість, народився від Нього» (1Ів.2:29). «Діточки, хай ніхто вас не зводить! Хто чинить правду, той праведний, як праведний Він!» (1Ів.3:7).

Я просто дивуюся, як легко ми про це забуваємо. Це величезна системна помилка в церкві — усе переводити тільки в духовну площину. Ми хочемо просто сидіти в домі молитви, переживати Божу присутність — і починаємо жити в якомусь віртуальному світі, відсторонюючись від реальності.

А ви уявіть, і сьогодні ми це бачимо повсюдно, що у вашій церкві є людина, яка жорстоко постраждала від якоїсь несправедливості. І ось вона приходить, плаче: «Допоможіть, захистіть!» А у відповідь: «Ми стоїмо вище цього конфлікту, ми не будемо в це втручатися, ми будемо проповідувати Ісуса Христа!» Якщо складно уявити, тоді припустіть, що це сталося з вами. Найгостріше ми відчуваємо несправедливість, починаємо боротися за справедливість, коли це торкається особисто нас, наших близьких. Уявіть, що ви зазнали кривди, але священик і спільнота святих відсторонюється від належної оцінки й покарання злочинця, бо «то все земне». Я думаю, що Господь ненавидить це.

«Новомісяччя ваші й всі ваші свята ненавидить душа Моя їх: вони стали Мені тягарем, Я змучений зносити їх, — пророкує Ісая. — Коли ж руки свої простягаєте, Я мружу від вас Свої очі! Навіть коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас, ваші руки наповнені кров’ю... Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь!» (Іс.1:14,15,17).

Потім Ісая докоряє служителям: «Його вартівники всі сліпі, не знають нічого, всі вони пси німі, які гавкати не можуть, мрійники, лежні, що люблять дрімати! І це пси ненажери, що не знають насичення, і це пастирі ті, що не вміють уважати: усі вони ходять своєю дорогою, кожен з свого кінця до своєї здобичі...» (Іс.56:10-11). Пес повинен агресивно захищати, його основна якість — це вірність. А вони ледве гавкають. Причина — любов до користі. І, може, навіть не завжди про гроші мова. Є спокуса боятися втратити впливових друзів, пошану, успіх… Це і є ігри в політику. Головна риса політика — говорити те, що потрібно і коли потрібно, займатися словесною еквілібристикою, аби не сказати прямо. Бути поза політикою — це якраз бути чесним, говорити правду.

Співи під час криків

Дехто думає, що правда обмежується якимись духовними речами, про які говорять на богослужінні. А коли вийшов із церкви, то вже не потрібно боротися за правду: «Світ лежить у злі, там немає правди». Але Писання засуджує такий підхід. «Вони ненавидять того, хто у брамі картає, і обриджують тим, хто говорить правдиве» (Ам.5:10). «І я бачив під сонцем іще: місце суду, а в нім беззаконня, і місце правди, у ньому ж неправда...» (Еккл.3:16).

У багатьох церквах прийнято говорити тільки про духовні виміри, і не говорити про дійсність, яка нас оточує. Ніби ми живемо не в сучасному світі, а у світі Саула, Давида, Шадраха, Мешаха, Авед-Него… Ні, нам потрібні поради й проповіді, які торкаються конкретно нашого життя. Як можна робити вигляд, що війна не торкається нашого життя? Скільки людей виїхало з України, скільки переживають трагедії! Ми повинні осмислювати те, що відбувається. Щоб самим правильно орієнтуватися, щоб правильно молитися, щоб правильно служити іншим.

Під час повномасштабного вторгнення Росія заявила зокрема про денацифікацію і демілітаризацію України. Якби завоювання вдалося, то денацифікація виглядала би так: тих, хто чинить супротив, знищували б, як нищать тепер, а тих, кого можна зламати, ламали б, роблячи націю рабами. На наших очах відбувається найвища несправедливість — вигублюють народ! Чому хтось має вирішувати за іншу країну, офіційно визнану в усьому світі, чи може вона мати свою армію, незалежність? Писання каже: «Рятуй узятих на смерть, також тих, хто на страчення хилиться, хіба не підтримаєш їх? Якщо скажеш: Цього ми не знали! чи ж Той, хто серця випробовує, знати не буде? Він Сторож твоєї душі, і він знає про це, і поверне людині за чином її» (Пр.24:11-12).

Якщо ви знаєте у своєму серці правду й замовчуєте її, вам буде гріх. Коли нацисти забирали євреїв, віруючі закривали церковні віконниці й гучніше співали, щоб не чути криків тих, кого везли на смерть. Тому що церква того часу теж прийняла рішення бути поза політикою й не засуджувати Гітлера. Просто поїдьте в Освенцим чи інший концтабір, подивіться широко розплющеними очима на зло ХХ століття. Це відбувалося лише 70 років тому. Коли одна нація вирішила, що вона краща за інші, і розпочала геноцид. Таке відбувається й сьогодні. Уже 300 років кояться злочини Росії проти України.

Чи можемо ми себе поводити так, ніби нас це не стосується? Чому Бог наголошував, щоб заступалися за сиріт і вдів — найбільш незахищені класи суспільства? Зауважте, не про матеріальну підтримку мова, а про заступництво. Є підлі люди, які завжди тиснуть, оббирають і наживаються за рахунок слабких. А щоб заступитися, потрібно засудити несправедливість, увійти в конфлікт. Тому кожен, хто думає, що питання справедливості нас сьогодні не стосуються, викривлює Божий характер. Виставляє Бога таким, Який ніби й Сам не розуміє, де правда, а де брехня…

Як ось такий «нейтральний» пастор буде утішати вдову, яку утискають? Він скаже: «Ну, що ми можемо вдіяти? Смиряйся, терпи, молися Господу…» Цей пастор не покладе за неї душу, не піде розбиратися з кривдником, не подасть до суду, не візьме на себе витрати… Хіба що дасть їй на якийсь пиріжок, і все.

Полюбити правду

Я дуже часто чув фразу: «Ми — поза політикою, ми проповідуємо Євангелію! А правда в кожного своя». Що це значить? Виходить, «правда» і «Євангелія» — це різні речі? І вони не можуть перетинатися? Навіть якщо правда в кожного своя, вона має бути. І має бути право про неї говорити. І свою правду треба захищати. «Хто женеться за праведністю (правдою) та за милістю, той знаходить життя, справедливість та славу» (Пр.21:21).

Християнство сьогодні стало якимось іграшковим, пластиліновим. Протестанти забули, що їхня назва означає протест. Нам потрібно бути сильними й мужніми, щоб стояти за правду. І Євангелію неможливо проповідувати без правди. Якщо ви хочете приносити благословення, не бійтеся говорити правду. Не підігруйте людській двоєдушності. Це погана послуга.

Можете з мене сміятися, але я пророкую, що на довгій дистанції виграє той, хто був чесним, правдивим, справедливим. Адже принципу жнив ніхто не відміняв. Ми проходимо період, коли багато буде змінюватися. У мене передчуття, що багато церков просто розсипляться. Бо люди загралися в церкву.

А чого власне бояться наші церкви, які не говорять про війну? Що взагалі їм загрожує? Що люди від них підуть? Виходить, щоб люди не пішли, ми готові поступитися правдою? Ви можете собі уявити Ісуса Христа, який думає одне, учням говорить друге, фарисеям говорить третє? Ні. Він не боявся конфліктів, говорячи правду. Навіть іноді провокував, щоб показати їхнє лицемірство. І не боявся, що люди від Нього підуть.

Потрібно пізнати правду, полюбити правду, переконатися, увірувати в неї, загорітися нею. Щоб очі горіли, коли ви говорите правду. Тримаймося, правда переможе. Брехня не може перемогти. Блаженна людина, яка точкою своєї опори зробила правду. «Блаженні голодні та спрагнені правди» (Мт.5:6).

Сергій ДЕМИДОВИЧ,
за матеріалами прямого ефіру на сторінці автора

Благовісник, 3,2023